Екологічний захід "Любити природу - любити Батьківщину"

Ведучий. Юні друзі, чи любите ви природу? Напевно всім вам подобається бувати в лісі чи на полі, біля річки, чи в саду. Україна здавна славилася своїми природними багатствами: лісами, горами, річками, морями, степами. Всі багатства нашого краю – для людей, в тому числі і для вас.

Послухай, як трава росте, напоєна дощами.

І як до тебе рідний степ шепоче колосками.

Послухай, як струмок дзвенить, гомонить десь ліщина ,

То кожну мить говорить із тобою Батьківщина.

. Звучить українська народна мелодія, спів пташок,  діти-квіти сидять на колінах на лісовій галявині,  хлопчики-позаду, дівчатка-попереду

Ведуча: –     Гарно сяє сонечко,

Квіти розцвіли,

Мерехтять метелики

Бджоли загули.

Бджілка та Метелики  виконують  танок під фонограму  пісні А.Гросу

«Бджілка»

Бджілка: – Я легко лину над лужком

І годую всіх медком.

Метелики: – Понад садом-лісом літаємо

Солодку  росу збираємо.

Метелики і Бджілка під музику літають  біля квіточок. На галявину вибігає Зайчик і полохливо оглядається

Зайчик: –    Тікайте, ховайтеся!

По лісу хтось іде-співає,

Кийком на всі боки киває,

Траву та квіти збиває.

Всі ховаються, а квіти тремтять. Заходить Червона Шапочка та співає пісню під фонограму з кінофільму «Про Червону Шапочку», в руках у неї кошик, паличка

Червона Шапочка:

Якщо довго, довго, довго,

Якщо довго по стежинці,

Якщо довго по доріжці

Стрибать, бігти та іти.

То можливо, то можливо,

То звичайно, то звичайно,

Швидко, стрімко і негайно

Можна втрапить до Карпат.

Приспів:     Та-ам гори ось такої вишини,

Та-ам ріки ось такої ширини,

Та-ам і смереки , і тополі,

Та-ам трави, квіти кольорові

Та-ам  небо, сонце і ліси,

А –а  і зеленії ліси.

Червона шапочка сідає на пеньок, ставить кошик

Червона  Шапочка: – Ох, втомилася! Який великий ліс, яка довга  стежина, так довго йти до бабусі. Щось я дуже зголодніла, з’їм пиріжок… Ні, я слухняна дівчинка. Сказала мені мама: -« Іди,  бабуню відвідай» – я й пішла    ( гладить  себе по голові), ще й кошик з пирогами та маслом несу ( ковтнула слину та й зітхнула). Встає і підходить  ближче до авансцени.

–         Наказала мамуся ні з ким не розмовляти в лісі, то коли Вовк привітався, я, як гарна вихована дівчинка, показала йому язика і втекла, і не розмовляла!

В цей час Зайчик, який визирає з-за ялинки, хапається за голову, квіти кивають голівками осудливо, а Бджілка та Метелики переглядаються. Червона  Шапочка підходить до квітів

Червона Шапочка: – Ой, які гарні квіти! Зараз зірву і віднесу в подарунок до бабусі! Хай милується такою красою.

Вилітає Бджілка, за нею Метелики, вистрибує  і Зайчик.

Бджілка: – Дз -з-з! Не чіпай! Дз -з-з! Вжалю!

Червона Шапочка: – Що таке?   Чому ти така зла?

Бджілка: – Здогадайся!

Червона Шапочка: – Меду об’їлась?

Всі обурено починають виганяти Червону Шапочку із лісу ( бігають по колу один за одним під веселу музику). З’являється Мудра Сова.

Мудра Сова: – Припиніть! Що за ґвалт ви підняли? Хіба можна так галасувати у лісі? Ви не поважаєте лісових мешканців!

Зайчик: – Ця дівчинка хоче зірвати квіти, а ми не дозволяємо.

Мудра Сова: – Так, розберемося! Сідайте та вгамуйтеся. Слухайте уважно! Все живе  на Землі має право на життя!

Червона Шапочка: – А хіба квіти живі? Вони ж не бігають і не розмовляють.

Мудра Сова: – Подивіться, як вони ростуть, тягнуться до сонечка, дарують всім свою красу.

Квіти підводяться, піднімають руки вгору, похитуються під  повільну музику

Мудра Сова: – Без квітів немає життя.

Червона  Шапочка:  – Чому?

Метелики: – Ми із квітів п’ємо нектар.

Бджілка: – А я збираю медок.

Разом: – Ми опилюємо квіточки, збираємо пилок. Без квітів ми загинемо.

Зайчик: – А я милуюся ними!

Мудра Сова: – Прислухайтеся! І ви почуєте, про що шумить ліс і шепочуть  квіти.

Звучить тиха, повільна лагідна музика і квіти починають шепотіти, виходять на авансцену і стають у півколо по трійках – дівчатка – по боках, а хлопчики – всередині

Дзвіночок:

Пелюстки розкривають квіти,

І соловейко п’є росу.

Ми серед цього диво-лісу

Вчимося бачити красу.

Мак:

 Краси у лісі є багато

У кожній квіточці вона.

І де росте сосна крислата,

І павутинка, мов струна.

Квіти виконують  танок «Гопак» , в кінці таночка стають у півколо на другий план. Бджілка, Метелики, Зайчик, Мудра Сова та Червона Шапочка виходять вперед.

Мудра Сова: – Чи все ти зрозуміла, Червона Шапочко?

Є просто храм,

Є храм науки,

А є іще природи храм.

З лісами , що простерли руки

Назустріч сонцю і вітрам.

Святий цей храм

Цілодобово для нас відкритий в кожну мить:

Заходь, сиди, будь серцем чулий,

Хай і тебе він освятить.

Червона Шапочка: – Дякую Вам, мудра Сова. Я зрозуміла,

                                       що люди в лісі лише гості.

Ведуча

На території Чернігівщини є цінні і рідкісні тварини, що занесені до Червоної книги України:

Ссавці: зубр, олень, горностай, ондатра, тхір, борсук, бобер, видра річкова, вечірниця мала

Птахи: змієїд, скопа, орел, орлан-білохвіст, балабан, журавель сірий, лелека чорний, пугач, тетерук.

Комахи: бражник Мертва голова, поліксена.

В лісах і степах Чернігівщини ростуть  рідкісні рослини: горянка, зозулині сльози, ковила, коручка болотна, лілія лісова, ломикамінь болотний.любка дволиста, підсніжник білий, сон-трава.

А як живеться людям на Чернігівщині?

Ведуча

Липове моє, ти у мене є

І завжди у серці моїм будеш.

Тут зростала я, тут моя сім’я

Шепіт липи і обійми мами.

Я люблю тебе, Липове моє

Вірю, що любов моя взаємна.

Перші кроки тут, перше слово тут

Вірні друзі і любов та щемна.

Річка і луги, гори і поля,

Ліс і сад купаються в тумані.

Стежкою іду, що біжить між лип.

Сонечко сіда за пагорбами.

Звучить лірична українська мелодія

Ведуча А як зараз живеться в селі?

Бабуся

Щось не теє у селі,

Щось не все в порядку.

Сади вишневі похилились,

Хрущі давно вже не гудуть,

Лиш жуки ті колорадські

Картоплю день і ніч гризуть.

Лунають частівки

У Липовому живемо

Край свій любим дуже

Та у нас екопроблем

 Не злічити , друже.

Скоро перші в Україні

По врожаях зернових

Пестициди й хімікати

Вигрібатимем лопатой.

На городах помідори

Через рік вже родять

Хмари з кислими дощами

Надто часто ходять.

                                                                                            А тепер лиш глянь-умреш

Ти куди сміття це преш?

Був ярочок, став смітник

І народ до цього звик.

Позасипали всі ярочки

Із них запах, як із бочки

По гриби ніхто не йде

Вкраїна землі продає!

Ось такі діла веселі

В нашій липівській оселі

Ось як дихаєм, їмо

Як ми досі живемо?!

Я в екологи піду,

І природу захищу.

І не дам я збиткуватись,

Над природою знущатись!

Ведучий

Так, погані ми нащадки –

Забули звичаї свої.

Яка у нас коротка пам’ять -

Занедбані ліси, гаї.

Себе вважали ми царями,

Природа, як рабиня нам!

Ведуча

Сайгак, тарпан… О, як ми легко звикли,

Що ці тварини вже на світі зникли!

Зникають лосі,  вивелися коні,

Зникають річечки і оболоні.

Червона качечка і сіра пташка каня,-

І ті вже під загрозою зникання.

І ті вже під загрозою зникання.

А ми усе звикаєм до зникання.

Ведучий

Далекі наші предки,

Природу поважали

І промовляли кожному,

Коли добра бажали:

Будьте здорові, як вода, 

А багаті, як земля.

Ведуча

Допоки житимеш – рятуй усе

Від знищення, розрухи, смерті, бруду.

Хай наша справа радість принесе

І впевненість, що ми на світі – люди!

Пісня

Сумно, сумно, аж за край-

Ріки висихають плаче рідний край!

Гірко, гірко на душі-

Все живе зникає наче міражі!

Приспів:

Одна земля у нас ,одна,

Хай буде чистою вона.

Людська рука нехай не нищить

Рідний край!

В нас небувалої краси

Річки і гори і ліси.

Одна Земля в нас ти її оберігай!

Брудно, брудно навкруги-

Знову в атмосфері - викиди, дими.

Важко дихати у нас,

Бо навколо тільки вуглекислий газ.

Приспів.

Плаче, плаче вся Земля.

Захисту благає, наче дитинча.

За природу ти подбай,

В нас вона єдина, це запам’тай.

Приспів.

Народознавче свято "Життєдайне джерело"

Народознавче свято "Життєдайне джерело"

Мета: залучити учнів до участі у загальношкільному заході; поглибити їх знання про народні свята, звичаї, традиції українського народу, розкривши їх красу та символічне значення; розвивати пізнавальний інтерес школярів, творче мислення, зв’язне мовлення, комунікативні навички та артистичні здібності; виховувати повагу до духовної культури українців, народного мистецтва, почуття національної гідності.

Ласкаво просим, гості у світлицю,

Де пісня й казка, й звичаї живуть.

Де пахне волошка і пшениця,

Де рушники узорами цвітуть.

Вітаєм вас у нашій рідній школі

Прийміть цей хліб і сіль на рушнику

По всіх роках нещастя і неволі

Знов рідна мова квітне у вінку.

Вітаєм вас під барвінковим небом,

Де рідна пісня душу наповня,

Бо нам так віри, віри в Бога треба,

Святих джерел для доброго життя.

Нехай сія цей звичай наш природній,-

Гостям бажати віку і добра.

Дзвенить у душах наших дух соборний

І кличе сіяти святі слова.

  Хліб і сіль – символи праці і життя, любові і добра, сердечності і гостинності. Так повелося в нашого народу здавна. Хліб – символ життя. З давніх – давен він у великій пошані в народі. Недаремно в молитві до Бога «Отче Наш» люди, як великої милостені, просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим.

  Тож прийміть із наших рук той неоціненний дар. Хай рушником стелиться ваша дорога, і нехай вона буде щедрою на добро, як хліб.

(пісня «Квітка-душа»)

       

Бандура

-                    Ой, доню, як гарно ти співаєш, відкладай бандуру, давай трішки попрацюємо.

-                    Давайте

-                    Мамо, погляньте скільки липового цвіту приготувала до зими

-                    Молодець доню.

-                    Мамо, а правда, що назва нашого села походить від назви цього дерева.

-                     Так, доню, є кілька думок, одна з них дійсно говорить, що на місці села колись давно шуміли липові гаї, які манили до себе своєю прохолодою та п’янким ароматом.

Серед гаїв село моє чудове-

Там на світанні запахи медові,-

Теплом долонь зелених обійми,

Бо в цьому краї виростали ми.

Стоїш, заціловане, всіми вітрами,

Колиска любові і пісня душі.

Тут стелиться легко дорога до мами,

Стежина дитинства веде в спориші.

Я липівчанка. І цим пишаюсь

Я родилась і зросла на липівській землі…

Я закохана в край де Роменка шумить,

Де ранкові тумани зникають в імлі.

Я – українка. Отож горджуся,

Що вкраїнською мовою Бога я величаю,

Що вкраїнською мовою завжди розмовляю,

Що материнською мовою пісню співаю.

Пісня

Мати

  Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. Уявити рідну землю без пісень неможливо. От бачите, як глибоко в давнину сягають наші пісні. В цих піснях наше коріння, краса, талант, мудрість народна.

Донька

  Ось погляньте на ці рушники. Їх можна порівняти з піснею витканою на полотні. Вишиті вони працьовитими руками.

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення.

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні, ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте.

Пісня «Вишиванка»

Мати

-  Стверджують, що саме слово рушник походить від слова «рушати».

Донька

-                     А я знаю, бо мати проводжала сина в дорогу, замотувала хлібину у рушник, промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!». Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Донька

-                    Я також знаю, що рушники вішають на стіни.

-                    Не було жодної хати в Україні де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей,» «Рушники на кілочку – хата у віночку». Рушники служили не лише прикрасою для житла, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникало до хати – вони були оберегами.

Мати

Ой різними та нитками

Мережані рушники

 На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки

Скільки себе пам’ятаю

Завжди світили мені

Вікна в задумі розмаю,

І рушники на столі

Щоб лихо тебе минало,

Щастя огортало,

Щоби мале твоє серце,

Та й смутку не знало

Донька

Які чудові ви сказали, мамо, слова.

Мати

Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співоча. Бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний п’янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова – це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї і традиції.

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Як воліла б відкритися ваша душа,

Може, хочеться їй у словах політати,

Привітати когось, або дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграва,

Зрозумілі, вагомі, й усі вони наші –

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Обминайте чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говоріть, почувайтеся, наче на святі,

І натхненні слова радість вам принесуть.

Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя.

Мати

 Наше село красиве. Та все ж основною окрасою села є його люди, які мають хист до праці та славляться своїми талантами. І цей спадок передається з покоління в покоління.

Пісня «Сторона моя»

Наш край – край смутку і радості, буденного щодення і краси, добрих врожаїв і веселих запальних пісень.

Пісня «Ой на городі»

Діти, рідна сторона завжди дивиться ласкавими барвінками, вишневими калиновими очима на вас. Повертайтеся до рідної домівки, як журавлики-веселики, і пам’ятайте, шо ваша рідна сторона – мальовнича Україна.

Вклоняюсь вам люди, доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.

Бо ж нашому роду нема переводу.

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братню згоду

На довгії роки, на вічні роки!

Пісня про Україну

Структура учнівського самоврядування

https://drive.google.com/file/d/1bn7EQlF0OurbkAjUV0wZBMZ-WoQun8S8/view?usp=sharing

Чому в античних скульптур "порожні очі"?

 

Раніше вважали, що античні скульптури збереглися в первозданному вигляді. Саме тому творці епохи класицизму так завзято у своїх роботах дотримувалися холодних відтінків і величності, з вірою, що наслідують древнім оригіналам.

Але набагато пізніше з'ясувалося, що початковий вигляд скульптур був не таким. Очі не висловлювали порожнечу і відчуженість, та й самі фігури не були сірими, а яскраво розмальовані.

Ще в XIX під час розкопок виявили «акропольські кори», тобто фігурки дівчат, на яких залишилося трохи фарби: різнокольорові очі, темне волосся і яскраво червоні губи. Після цього сліди фарб знаходили і на інших античних шедеврах.

Німецькі вчені, з твердим наміром відновити первозданний вигляд скульптур, взялися за їх прикрашення. Таким чином, було реконструйовано 12 фігур і створено виставку «Строкаті боги».

У бронзових скульптур були не намальовані, а інкрустовані очі. Так, знайдені в морі статуї «воїни з Ріаче» мали глибокі ямки замість очей, оскільки вставлені туди крихкі камінці випали або розбилися.